Спадкування за законом

Спадкування за Законом

Рідня для кожної людини, особи чи громадянина є завжди на першому місці.

Родичі (з юридичної точки зору) - особи, пов'язані між собою кровним спорідненням. Родичі походять один від одного або від загального предка. Родичами є прадід (прабабка), дід (бабка), батько (мати), син (дочка), внук (внучка), правнук (правнучка), брати та сестри, дядьки (тітки), племінники (племінниці) і т. д. Споріднення виступає основним елементом у сімейних відносинах.

Основними суб'єктами спадкових правовідносин виступають спадкоємці. Ними можуть бути усі учасники цивільних відносин (фізичні та юридичні особи). Однак при цьому фізичні особи можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом, а юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права - лише як спадкоємці за заповітом, оскільки до черг спадкоємців за законом, а також до кола осіб, які спадкують за правом представлення, входять лише фізичні особи, пов'язані зі спадкодавцем кровною спорідненістю або іншими зв'язками - подружніми, сімейними або перебування на утриманні.

Особливістю правового положення територіальних громад у правовідносинах, що виникають у зв'язку із смертю спадкодавця, є те, що крім права бути спадкоємцями за заповітом, вони можуть стати правонаступницями спадкового майна щодо якого не виявилося спадкоємців і яке у встановленому порядку було визнане відумерлим. В такому випадку територіальні громади не вважаються спадкоємцями. Відповідно, незважаючи на те, до громади переходить спадкове майно, її правовий статус є відмінним від правового положення спадкоємців. Зокрема, територіальні громади позбавлені права на прийняття спадщини або відмову від її прийняття і виступають в якості "необхідних" правонаступників спадщини, до яких спадщина переходить незалежно від їх волі. Заповідач має право призначити спадкоємцями за заповітом фізичну, юридичну особу, державу, територіальну громаду, Автономну Республіку Крим, іноземну державу та будь-яких інших учасників цивільно-правових відносин. Якщо заповідач має намір призначити спадкоємцем фізичну особу, він не зобов'язаний керуватися наявністю у цієї особи зв'язків споріднення, шлюбу. Іншими словами, заповідач може призначити спадкоємцем як особу, яка входить до наступної черги спадкоємців за законом, навіть за умови існування спадкоємців попередньої черги, так і особу, яка взагалі не входить до жодної з п'яти черг спадкоємців за законом, і такий заповіт буде дійсним. Право на обов'язкову частку полягає в тому, що на користь осіб, відкривається спадщина у вигляді половини від тієї частки, право на яку б належало їм при спадкуванні за законом, незалежно від того, яким є зміст заповіту, який при цьому повинен бути таємним. Обов'язки щодо необхідності додержання таємниці заповіту покладаються на нотаріуса, інших посадових, службових осіб, які здійснюють посвідчення заповіту. Крім того однією з особливостей заповіту як правочину є те, що він водночас може бути віднесений і до нікчемних, і до оспорюваних правочинів.

Підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності в силу закону, без необхідності прийняття рішення про недійсність судом, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням форми та посвідчення заповіту. Оскільки право на складання заповіту має особа з повною цивільною дієздатністю, це і є основною підставою для нікчемності заповіту як такого, що складений особою, яка не мала на це права. Проте в переважній більшості випадків такі заповіти стають предметом судового розгляду, в процесі якого і визначається обсяг дієздатності фізичної особи-заповідача за допомогою посмертної судово-психіатричної експертизи. Тому попри віднесення таких заповітів до нікчемних, вони можуть визнаватися недійними в судовому порядку.

У 2011 році Диканським районним судом було розглянуто 116 справа, в яких спори виникали саме з приводу спадкового майна.

У переважній більшості ці спори вирішувались переважно цивілізовано, однак є й інші випадки.

Так, при розгляді Диканським районним судом однієї цивільної справи про спадкове майно його долю було визначено через тривалий проміжок часу, тому що після смерті рідної бабусі її онуки пересварившись між собою, боролися за її спадкове нерухоме майно, яке остання заповіла тількі одній онучці.

Одна онука, не гаючи часу, швиденько збирає відповідні документи для оформлення спадщини на себе, але виявляється все не так просто, як їй хотілося, бо цей спір ніяким чином добровільно не вирішується і тому вона вимушена була звернутися з позовом до суду.

Далі, будучи впевненою у швидкому вирішенні питання визнання за нею спадкового майна, яке саме їй залишила бабуся, остання дізнається про неприємні вже для неї події стосовно того, що її брат і сестри звернулися вже з іншим позовом, до іншого суду, в якому ставляють питання визнання заповіту складеного на їм'я сестри недійсним, так як дізнавшись про її наміри прибрати все до свої рук, вони розгнівалися та були шоковані її вчинком.

Диканському районному суду, у якого в провадженні була дана справа, нічого не залишається робити як тільки зупинити провадження по даній справі та чекати вирішення нелегкої ситуації іншим суддею вже іншого суду. Як не намагалися обидві сторони затягувати розгляд справи, заявляючи постійно всілякі клопотання, то про виклики осіб-свідків, то про проведення всіляких посмертних експертиз, тільки для того щоб позлити один-одного, але суд все таки знайшов його законне, обгрунтоване вирішення, яке знайшло своє підтвердження і після розгляду послідуючих скарг у апеляційній інстанції. Апеляційний суд Полтавської області тільки вказав на правильність і законність винесеного рішення судом першої інстанції і в послідуючому заповіт було визнано недійсним.

В подальшому, після довготривалих та сумних подій сестра вирішує закінчити ворожнечу з рідними та йде на компроміс з ними шляхом подання до Диканського районного суду додаткових вимог, які на її думку будуть влаштовувати і іншу сторону, але і це не допомогло зблизитися та порозумітися рідні. Частина з них, а саме брат, відчувши в собі приплив чоловічої гордості, що все таки правда на їхній стороні, вирішив ще трохи познущатися над сестрою, заявляючи або безмотивовані клопотання, які на думку суду були недоречними, або ж простою неявкою, що при цьому проявляло неповагу і до самого суду. Але і тут суд, розглядаючи вже справу, сформовану на протязі тривалого періоду та досліджуючи кожен аркуш по ній, прийняв рішення згідно закону.

Згідно рішення майно було розподілено між ріднею в тій частині, на яку кожен з них заслуговував згідно діючого законодавства — за онукою було визнано 1/2 частина, і за іншими 1/2 частина, яку вони поділили між собою порівну, але які моральні якості при цьому кожен з них проявив, залишається невід'ємною частиною їх самих.

Описана ситуація, яка склалася у цієї рідні звичайно не повинна була б мати місця, а повинна була б вирішуватися у позасудовому порядку, бо для кожної необдуманої дії (вчинку) є своя протидія, яка в подальшому приводить до ворожнечі між рідними людьми.

Помічник заступника голови суду С. Ю. Федотченко