Перешкод у спілкуванні з дітьми не повинно бути

Перешкод у спілкуванні з дітьми не повинно бути

Сім'я з юридичної точки зору є первинним та основним осередком суспільства, куди входять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Саме суспільство виросло із сім'ї, так як для кожної дитини світ починається із сім'ї.

Так, в літературі надається дуже багато визначень сім'ї, практичне значення яких полягає в окресленні кола осіб, які відносяться до членів сім'ї, оскільки суб'єктами сімейних правовідносин виступає не сім'я як колективне утворення, а кожний член сім'ї окремо.

Деякі законодавці встановили, що однією із ознак сім'ї є спільне проживання двох чи більше осіб: подружжя, батьків та дітей, братів, сестер та інше. Припинення ж спільного проживання дружини та чоловіка з поважної причини не є підставою для припинення їхньої сім'ї. Також її ознакою є наявність між її членами взаємних прав та обов'язків, які характеризуються тим, що після виконання батьками своїх обов'язків перед дитиною, у сина чи доньки виникне зворотній обов'язок щодо матері та батька.

Відповідно до Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, а відповідно законодавство поділяє її на дві категорії — малолітню (до 14 років) та неповнолітню (від 14 до 18 років). Згідно Сімейного Кодексу встановлено і інші вікові межі, за досягнення яких дитина отримує певні права. Так, дитина, яка досягла 7 років, вправі надавати згоду на зміну свого прізвища у разі зміни прізвища обома її батьками. Дитина, яка досягла 10 років, має право узгоджувати своє місце проживання, якщо її батьки проживають окремо. Отже надання дитині права вибору буде залежати тільки від її психофізіологічних властивостей, що має бути визначено в кожному конкретному випадку.

Виховання дитини відноситься до найважливіших питань життя сім'ї, тому має вирішуватися матір'ю та батьком спільно.

Формою здійснення батьківських прав особою, яка не проживає зі своєю дитиною, є участь у вихованні, що передбачає собою використання різних способів позитивного впливу на дитину, що робить у свою чергу благотворний вплив на формування її особистості.

Той з батьків, що проживає окремо, може також брати участь у вирішенні питання отримання дитиною освіти. Тобто інтенсивність впливу того з батьків, який проживає з дитиною, і того, який проживає окремо від неї, різний. Перевага надається тому, хто проживає разом.

Як показує судова практика, під час звернення до суду з приводу перешкод у спілкуванні з дитиною, де найчастіше скривдженою особою є чоловік, останніми ставляться вимоги щодо встановлення умов спілкування з дитиною (дні, години, місце спілкування і таке інше). Так, у 2010 році під час розгляду однієї цивільної справи, де відповідачем був розлючений батько, котрий бажає постійно знаходитися біля своєї рідної кровинки, з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, ставилося питання також у притягненні іншої заінтересованої особи (третьої особи), а саме бабусі дитини, яка як “нейтральний” учасник по справі вважає дані суперечки між батьками дитини — сторонами по справі, нерозумним та яка потребує вирішенню у мирному сімейному колі. Вирішення даного спору дійшло свого кінця і врешті-решт було заключено мирову угоду, звісно не без послідуючих наслідків, які будуть вирішуватися вже іншими органами виконавчої влади.

Спори, щодо спілкування з дитиною, як показує практика є результатом усвідомлення того, що судовий спір може лише поглибити конфліктну ситуацію. Тому мати та батько повинні намагатися мирно вирішувати дуже складні питання щодо подальшого нормального розвитку дитини, що може вплинути на її вибір в житті.

Право на спілкування з дитиною належить до особистих немайнових прав батьків, про що прямо зазначає закон. Порушення цього права, створення умов, за яких неможливе його реалізація, є правопорушенням.

Тому, відповідно до ч. 3 ст. 157 СК забороняє тому із батьків, з ким проживає дитина, перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. А стаття 159 Сімейного Кодексу України встановлює право того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні.

Так, якщо рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною не буде виконуватися, для даної особи, відповідно до якої встановлено дане зобов'язання, будуть застосовуватися заходи примусового впливу.

Отже, якщо дитина важко переносить розлуку з батьком чи матір'ю, слід не скріплювати дану розлуку, а шукати будь-яких шляхів порозуміння з дитиною, бо через певний час, коли дитина виросте, вона неодмінно буде вдячна матері (батьку) за збережену батьківську (материнську) любов.

Помічник заступника голови суду С. Ю. Федотченко