Міжнародні стандарти судочинства і національні правові традиції

У числі учасників дискусії: Лариса Швецова, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Костянтин Пильков, Генеральний секретар Конституційного Суду Литовської Республіки Інгрида Данелієне, голова МКАС при ТВП України Микола Селівон, заступник бізнес-омбудсмена в Україні Ярослав Грегирчак, заступник Голови Державної судової адміністрації України Сергій Чорнуцький, партнер ЮФ Sayenko Kharenko Олександр Друг і професор права Маастрихтського університету (Нідерланди) Ремко Ван Ри.

«М'яке право»

Ремко Ван Ри привітав присутніх із прийняттям нових процесуальних кодексів і розповів про діяльність робочої групи, яку він представляє. Як відомо, законодавчі акти, що приймаються в ЄС, повинні імплементуватися в кожній країні з урахуванням національних особливостей. У цілому європейське законодавство гармонізоване, але в різних судах різні підходи до застосування тих або інших положень. Так, робоча група, за словами спікера, розробляє настанови щодо сучасних підходів до цивільного процесуального законодавства. Те, чим група займається, є так званим м'яким правом – напрацювання не обов'язкові до застосування, і завдання групи – переконувати кожну країну в доцільності застосування напрацювань та імплементації кращих практик. Про деякі з них Ремко Ван Ри розповів детальніше.

Одна з кращих практик, що не має безпосереднього відношення до процесу, – постулат про рівність сторін: жодна зі сторін не має права спілкування з суддею ні до процесу, ні після, якщо інша сторона не є присутньою при цьому. «Приватна комунікація із сторонами є порушенням і може спричинити звільнення судді», – пояснив Ремко Ван Ри. Головне «процесуальне правило» звучить так: до суду повинно надходити якомога менше справ.

Лариса Швецова акцентувала увагу на необхідності застосування в роботі міжнародних стандартів, серед яких висновки Консультативної ради європейських суддів і рішення Європейського суду з прав людини щодо забезпечення принципу верховенства права.

Конституційні перспективи

Інгрида Данелієне розповіла про інститут конституційної скарги. Вона нагадала, що Україна отримала минулого року нове конституційне законодавство, що надало можливість громадянам в індивідуальному порядку звертатися до КСУ. У Литві дискусії щодо введення інституту конституційної скарги тривають вже 11 років. Незважаючи на критику цього інституту деякими політиками, політична воля для відповідних змін є. За словами пані Данелієне, відповідний проект нормативного акта вже розроблено, але він не пройшов навіть першого слухання. Передбачається, що Конституційний Суд  Литви виноситиме ухвали за конституційною скаргою громадянина у разі вичерпання усіх способів національного судового захисту. Таку ж саме модель передбачено в Україні.

«Чому це важливо? Можливість подання індивідуальних скарг наблизить конституційне правосуддя до кожного громадянина», – зазначила Інгрида Данелієне. На її думку, жодна правова система не буде комплексною без можливості громадянина звернутися до будь-якого суду, у тому числі до конституційного. «В Україні дискусії стосовно введення інституту конституційної скарги тривали 21 рік. У вас ще все попереду», – зробив ремарку Микола Селівон.

Розповідаючи про суддівську незалежність, пані Данелієне відзначила, що судова влада має бути незалежною від громадської думки.

Арбітражні новації

Як судова реформа впливає на позасудовий порядок врегулювання спорів? Це питання проаналізував Олександр Друг. Зокрема, він розповів про два способи судового контролю. Арбітраж, за словами пана Друга, це приватний спосіб вирішення спорів. При цьому «дотик» до системи державних судів відбувається за необхідності скасування арбітражного рішення або його виконання. У кожного арбітражу є своє місце. Якщо це Київ, то для скасування арбітражного рішення, необхідно звертатися до судів України. Виконання рішення арбітражної інституції можливе у будь-якому суді країни – учасниці Нью-Йоркської конвенції (Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень).

Докладніше Олександр Друг зупинився на останніх новаціях у сфері арбітражу. Раніше процес скасування або визнання рішення арбітражного суду треба було починати у суді першої інстанції. Тепер вирішення цих питань  сконцентрувалося в одному суді – апеляційному суді міста Києва з можливістю оскарження у Верховному Суді. Такий підхід відповідає арбітражній практиці багатьох країн.

Новели, що стосуються судового сприяння, висвітлив Микола Селівон. «Наша держава наближається до провідних проарбітражних країн», – наголосив він. Одним із позитивних досягнень є усунення правової невизначеності арбітрабельності спорів щодо публічних закупівель і в деяких випадках корпоративних спорів. Цивільний процесуальний кодекс України, за словами М.Селівона, містить передові новації, що полягають у можливості застосування забезпечувальних заходів, забезпечення доказів, допиту свідків тощо.

«Але головне сприяння чинить судова практика України, яка є проарбітражною. І з цього мені треба було починати», – резюмував Микола Селівон. Юридична громадськість і судова система має унікальний шанс «підтягнути» Україну в цьому сегменті до міжнародних стандартів, вважає доповідач.

Альтернативні інститути

Арбітраж, медіація та інститут омбудсмена – тріада альтернативних способів вирішення спорів,  на останньому з яких зупинився Ярослав Грегирчак. За його словами, «дизайн» інституту бізнес-омбудсмена в Україні відповідає міжнародним стандартам. З інституціональної точки зору складно коментувати роботу судової системи. Рада бізнес-омбудсмена у своїй діяльності дотримується принципу незалежності судової влади. При цьому є декілька сфер, що стосуються судів, щодо яких надходять скарги. Зокрема, йдеться про рішення судів стосовно визнання недійсними рішень органів державної влади. Позивач, що отримав позитивне судове рішення, звертається до органу державної влади, але той відмовляється його виконувати. Позивач повертається до суду, а суд стверджує, що резолютивна частина прийнятого ним рішення є самодостатньою.

Я.Грегирчак попросив Верховний Суд систематизувати практику підходів. Суддя Верховного Суду Костянтин Пильков акцентував увагу на міжнародних стандартах арбітражу. На його переконання, кращі інструменти судочинства запозичені в міжнародному комерційному арбітражі. Навіть структура нових рішень Верховного Суду схожа на структуру рішень Європейського суду з прав людини й арбітражної практики. Сприяння судів арбітражу розпочинається не з питання оскарження рішення або приведення його до виконання, а раніше. «Іноді сприянням можна вважати і те, коли не заважають», – підкреслив К.Пильков. Суд повинен поважати волю сторін стосовно передачі справи на вирішення до арбітражу, упевнений спікер. І остання судова практика рухається у цьому напрямі.

Прокоментував К. Пильков і прохання Я.Грегирчака стосовно  систематизації практики. Такий покажчик, на думку судді, стане кроком назад, адже кращі міжнародні практики радять утримуватися від надання подібних абстрактних настанов у вирішенні певних категорій справ. Це корелюється із переходом від принципу законності до принципу верховенства права. Конкретні постанови суду – ось той процесуальний інструмент, який може вплинути на державний орган в цій ситуації.

Сергій Чорнуцький порушив питання організаційного і фінансового забезпечення діяльності судової системи. За його словами, із необхідних 17 млрд грн на потреби судової системи у бюджеті затверджено витрати на суму 13 млрд грн, що складає 78%. Основний виклик, який стоїть перед ДСА України, – впровадити Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему в судах до 1 січня 2019 року.

Джерело