Фейлетон

         – У тебе є заповітна мрія? – поцікавився якось після чергової чарчини один товариш по застіллю в іншого.

         – Немає, а в тебе є? – відповів той, смачно хрумкаючи солоним огірком.

         – Е-е-е-е... Як же жити без мрії! – звів до неба посоловілі очі перший. Саме у такій кондиції він завжди впадав у меланхолію, починав задушевні розмови, міг виголошувати інтелектуальні монологи, приміром, про те, чи жили б на собаці Рябкові блохи, яких він у ту хвилину саме активно витрушував задньою лапою, сидячи в дворі біля будки, коли б його відправити на Марс...

         – Моя мрія, – продовжив, підперши рукою голову, яка вже потроху хилилась до миски з посинілими пісними макаронами, – побувати в Америці. А саме – в Каліфорнії...

         – А що в тій Каліхворнії харошого? – здивувався співрозмовник, очима  шукаючи на столі щось м’ясне, а, не знайшовши бажаного, потягнувся за картоплиною "в мундирі".

         – Ти що, не знаєш? – сфокусував свій погляд на товаришеві перший. – Там же колись золота лихоманка вирувала! Мужики з усього світу збігалися, щоб бабло збити! А зараз там є "Винна країна", ото б там пожити пару місяців! Може, ще й золотого злитка вдалося б десь знайти... Може, десь у пилюці валяється чи з кишені в когось випав.

         – Тю, та вина чи бормотухи влітку й з груші-дички можна набодяжити, чого в таку даль пертися? А про ту Каліхворнію я десь чув... А, згадав! Кум казав, що його сусід кролів розводить, саме отієї породи, що ти кажеш.

         – Що, каліфорнійської? – стрепенувся перший. – Це ж їх, мабуть, з Америки сюди привезли. Хоча б побачити, які вони, ті кролики, мені вони були б, як рідні...

         – То давай підемо та й подивимось, щоб твоя мрія хоч так здійснилася. Бо тобі не те що до Америки, до Побиванки квитка ні за що купити... – підколов свого співрозмовника другий. – Та й вірус якийсь скрізь літає, не пустять тебе з села.

         Випили ще по чарчині для хоробрості та й подалися втілювати свій план в життя.

         До двору свого односельця прибули майже без пригод, лише одного разу перечепившись через чийсь тин, коли заходили городами з іншої вулиці, та ще якась клята шавка обгавкала й роздерла холошу на штанях одного з них. Але то все – дрібниці, адже йшли заради благородної мети – познайомитись із заокеанськими тваринами.

         До сараю вдалося проникнути непоміченими, але ж там не виявилося елементарних умов для огляду: темно, кролики – в клітках, не роздивишся.

         – Давай заберемо з собою, вдома й побачиш, які вони, ті каліхворнійські жителі, – підказав той, кому мрії друга вже теж стали близькими.

         Так і зробили. Повитягали тварин, повкидали в лантухи та й подалися додому.

         А вранці господар вухатих виявив пропажу шістьох кролиць, яких тримав для відновлення поголів’я. Схопився за голову: "Як же так? Чи ж для того я їх тримав, щоб хтось користувався плодами моєї праці?"

         Через кілька днів "герої" нашої розповіді знову сиділи за столом, "обмиваючи" успішну операцію.

         – А знаєш, мені здалося, що в тому сараї ще якісь клітки стояли, а ми до них не дійшли, – ділився своїми думками один з них.

         – Невже? – на мить відірвася від тарілки з холодцем інший. – А як же ми не помітили? Може ж і в них мої улюблені каліфорнійці сиділи? Треба перевірити!

        Після застілля зібралися в дорогу. Вже знайомими городами односельців пробиралися до мети, навіть через тин перелізли вдало і в сарай проникли непоміченими... А там і дійсно намацали клітки, у яких мирно хрумкали сіном дві кролички тієї ж омріяної каліфорнійської породи. Мить – і обидві вже у надійних руках, а потім – у мішку, мішок – за плечі та й до дверей...

        Та тут удача відвернулася від непроханих гостей, бо цього разу господар живності відчув, що в сараях хтось господарює та й застав "на гарячому" двох любителів породистих вуханів.

        Діалог двох сторін наводити не будемо, можете самі уявити, що сказав обурений чоловік тим, хто вже вдруге навідався з метою заволодіти належним йому майном. А от з тими висновками, до яких дійшов суд, розглядаючи цю справу, читачів ознайомимо.

        "Двоє стасівчан — П. та К., попередньо домовившись між собою, прийшли до господарства свого односельця та, проникнувши до сараю, викрали з кліток шість кролиць каліфорнійської породи, завдавши потерпілому Ш. матеріальних збитків на загальну суму 2100 грн. Через декілька днів вони вкрали ще дві кролиці загальною вартістю 675 грн.

        Врахувавши щире каяття обвинувачених та відшкодування ними завданої шкоди потерпілому суд призначив кожному із них покарання у вигляді трьох років шести місяців позбавлення волі із звільненням їх від відбування покарання з іспитовим строком два роки".

        Що радує в цій справі, так це те, що дві останні викрадені кролиці таки були повернуті своєму господарю. Про долю шести здогадайтеся самі...

        Хтозна, чи вдасться коли-небудь комусь із цих двох побувати в Каліфорнії, а от кроликів цієї породи, що була виведена в 1928 році в Америці, обидва ще довго не забудуть. Подейкують, що, виходячи із зали суду, хтось із них бурмотів під носа: "Кролики – це не тільки цінне хутро, а й два, три... Роки... Тьху!"  

Панько Рудий

(за сприяння помічника голови Диканського районного суду Оксани Юрченко).

Джерело: Диканська районна газета "Трудова слава" http://trudovaslava.wixsite.com/dikanka-gazeta